Фільм знято за мотивами автобіографічної повісті Осипа Турянського. Узимку 1915 року «під ударом німецько-австрійського війська серби покинули свій край і забрали із собою всіх бранців, 60 000 чоловік, і погнали їх на албанський “шлях смерті”. В албанських горах, нетрях від голоду, холоду й душевного болю загинуло 45 000 бранців». Убивши конвоїра, вісім полонених товаришів відійшли від «шляху смерті» й зупинилися над проваллям. Понад десять днів вони нічого не їли, тому сил іти далі не було. Їм залишалося сидіти серед скель, окутаних морозом, і чекати на якесь чудо. Щоб уникнути голодної смерті, потрібно було вдатися до канібалізму, а щоб не замерзнути – стягнути одяг із товариша й розпалити вогонь. Ці жахливі думки чорним гайворонням кружляли над свідомістю солдатів. У присмерках безнадії, відчаю й нестерпного болю розігрувалася трагедія людських душ і тіл.